Василь Гакман – футболіст, який у минулому сезоні досягнув чи не найбільшого прогресу серед усіх гравців «Буковини». За попередній рік він перетворився із того, хто вимушено закриває проблемну позицію, на одного з кращих правих захисників Другої ліги. Декілька потраплянь до символічної збірної туру – яскраве підтвердження цих слів.

У інтерв’ю пресслужбі «Буковини» Василь Гакман розповів про шлях до основи «жовто-чорних», свої футбольні амбіції та про очікування від нового сезону.

  • ПРО ПОЧАТОК ФУТБОЛЬНОЇ КАР’ЄРИ ТА ДЕБЮТ ЗА«БУКОВИНУ»

– Якими були твої перші кроки у футболі?

– Я починав грати у футбол, як і багато хто – бігали з м’ячем разом із друзями у моєму рідному селі Коритному. Десь у 12-13 років почав тренуватись у ФК «Банилів». Мій перший тренер – Сергій Миколайович Гамаль. Згодом мене запросили до футбольної школи «Буковина» і я вже виступав за команду U-15 у ДЮФЛ України. Поступово, невеликими кроками я дійшов до головної команди нашої області – ФСК «Буковина», за яку дебютував у 17 років.

– У дитинстві мріяв грати за Буковину?

– Коли був малим, навіть не знав, що є така команда, як «Буковина». Але одного разу тато привів мене на футбол. Тоді у Чернівцях «Буковина» грала кубковий матч із київським «Арсеналом» (1/8 фіналу Кубку України, 26 жовтня 2011 року, – ред.). Чернівчани поступились із рахунком 0:2, а мені дуже запам’ятався Степан Маковійчук. Уболівальники кричали: «Стьопа, Стьопа!». Він виділявся з-поміж інших – хоч невисокий, але стрибучий, прудкий. Тоді я взагалі не міг уявити, що через декілька років буду грати у клубі з такою історією, а Степан Маковійчук буде моїм тренером. Але так вийшло, що із часом, із працею потрапив сюди…

– І зіграв за «Буковину» вже 50 офіційних матчів. Це багато чи мало, на твою думку?

– Я думаю, що для 21-річного футболіста зіграти 50 матчів – це вже непоганий результат і якийсь плюс для мене. Ігрова практика – це завжди добре. Кожен футболіст хоче брати участь у матчі, а не сидіти на лаві запасних. І щоби тебе помітили, треба грати.

– Ти дебютував у основі «Буковини» 9 липня 2017 року у виїзному матчі Кубку України проти СК «Дніпро-1». На жаль, чернівецький клуб тоді поступився із рахунком 0:5. Пригадуєш ту гру? 

– Добре пам’ятаю цей матч. Тоді команду тренував Юрій Крафт. Так сталось, що я лише підписав контракт із «Буковиною» за десять днів до цього поєдинку. Ми поїхали в Дніпро і Юрій Рудольфович сказав, що я вийду в старті. Чесно кажучи, спочатку не повірив. Ми вийшли на «Дніпро-Арену» – це взагалі космос! Я зіграв 88 хвилин на позиції центрфорварда. Мав один момент за рахунку 0:1, але пробив вище воріт. Фактично це взагалі був єдиний момент у «Буковини» за весь матч. Хоча грали ми непогано. Просто матч почався із автоголу і так понеслось вже.

– У тому матчі за «Дніпро-1» грали чимало тодішніх і майбутніх зірок українського футболу…

– Так, наприклад, Супряга. Але на той час я ще нічого не чув про нього. Про Кравченка, звичайно, добре знав, що це відомий футболіст. Про Польового, який нам, до речі зі штрафного забив, як і Кравченко. Це дуже сильні у футбольному плані гравці. Коли я виходив на поле, дивився на цих людей і думав, що в казку потрапив.

  • ПРО ТЕ, ЯК ІЗ НАПАДНИКА ПЕРЕКВАЛІФІКУВАВСЯ У ПРАВОГО ЗАХИСНИКА

– У юнацькому та молодіжному футболі ти був нападником. Як сталось, що ти опинився у захисті?

– Ми грали у фінальній частині чемпіонату U-19 і наш правий захисник захворів, у нього була висока температура. А я тоді частенько виходив праворуч у півзахисті. Тренер сказав мені: «Ти закриєш позицію правого захисника». Я відіграв два матчі на цій позиції, а потім мене знову повернули ближче до нападу. Проте вже в іграх за «Буковину», у сезоні 2019/20, я сидів на лаві запасних в одному з матчів і вже на 11-ій хвилині червону картку отримав Крашневський. Я вийшов на поле на позицію правого латераля, закривав усю бровку. І відтоді я граю саме праворуч в обороні.

Уже звик до цієї позиції, можна навіть сказати, що вона рідна для мене. У нас така тактика, що багато часу проводжу на чужій половині поля. Але на цій позиції треба багато бігати – і вперед, і назад. А це трохи важко.

– На когось рівняєшся із відомих правих захисників?

– Серед футболістів, які грають в Українській Прем’єр-лізі, це, безумовно, Додо. Він дуже швидкий, постійно приймає м’яча вперед, постійно грає вперед, у нього мінімальний відсоток браку за матч. Це топ-футболіст. І ще Караваєв дуже сильний гравець, зараз на Євро-2020 він гарно себе показав.

А якщо із гравців іноземних чемпіонатів, то дуже подобається Дані Карвахаль з «Реалу». Він і фізично дуже сильний, і психологія в нього на найвищому рівні. Карвахаль постійно бігає вперед-назад, не знаю, звідки в нього стільки сил. Це просто феноменальний, космічний рівень.

  • ПРО АМБІЦІЇ, ПРОПОЗИЦІЇ ВІД ІНШИХ КЛУБІВ ТА ТЕ, НАД ЧИМ ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ

– Уявімо, що перед тобою стоїть вибір: всю кар’єру провести в «Буковині» і стати легендою клубу або за першої ліпшої нагоди спробувати свої сили у більш статусній команді. Що ти б обрав? 

– Я вважаю, що в рідну команду завжди можна повернутися. А якщо є шанс піти на суттєве підвищення, потрібно його використовувати, щоб рости у професійному плані. Не думаю, що варто зациклюватись на одній команді. Треба постійно старатись покращувати свою гру. Крім того, росте молоде покоління футболістів, які зможуть, наприклад, мене чи когось іншого з часом замінити. А я, у свою чергу, маю вже показувати результат і рухатись вперед.

– Які твої футбольні амбіції?

– Хочу вирости в хорошого футболіста, завжди прогресувати і ніколи не зупинятись на досягнутому.

– У кінці попереднього чемпіонату ти декілька разів потрапляв до символічної збірної туру Другої ліги. Приємно, коли відзначають твою роботу?

– Так, звичайно. Потрапити у збірну туру – це вже прогрес, тому що після цього футбольні люди помічають тебе. За гравцем починають більше слідкувати. Те, що я декілька разів увійшов до збірної туру – це великий плюс для мене.

– Після стабільної гри у весняній частині сезону тобі надходили пропозиції з інших клубів?

– Особисто мені ніхто не телефонував. Але головний тренер казав, що декілька клубів до нього дзвонили, цікавились мною. Проте він відповідав їм, що розраховує на мене і хоче, щоб я залишився і прогресував у «Буковині». Зі свого боку і я бачу, що з таким тренерським штабом, який зараз працює в нашому клубі, і з такими партнерами, точно можна прогресувати і досягати високих цілей.

– На твою думку, чи готова «Буковина» наразі боротися за вихід до Першої ліги?

– Я скажу так: кожен футболіст, який зараз перебуває в команді, гратиме в кожному матчі на перемогу і боротиметься до кінця, який би рахунок не був. Тут завжди була і буде така мета: футбольний клуб «Буковина» не зважає на суперника і щонайменше в домашніх іграх нікого не відпустить.

– Ти із тих футболістів, які боряться в кожному епізоді, не поступаються та діють самовіддано. Звідки така зарядженість на боротьбу та гру до останнього?

– Коли я граю, то віддаюсь повністю. Після матчу я хочу бути, в першу чергу, перед собою чесним. Наприклад, ми програли гру, але я маю відверто сказати собі, що зробив усе, що міг. Тоді я можу спокійно йти відпочивати, відновлюватися. А грати у пів ноги я не люблю. Завжди іду до кінця і не вмію поступатись.

– Під час матчів та і поза футбольним полем ти часто спілкуєшся із партнером по захисту Борисом Орловським. Схоже, ви непогано зігрались?

– Він мені дуже допомагає. Борис багато де пограв, багато чого знає і я стараюсь використовувати на полі те, що він мені говорить, дослухатись його. Він набагато досвідченіший за мене і краще знає різні футбольні нюанси. Я переконаний, що треба дослухатись до порад старших партнерів. Ну і, звичайно, виконувати те, що говорить тренер.

– Переглядаєш відеозаписи матчів «Буковини», щоб проаналізувати свої дії?

– Так, звичайно. У мене може бути навіть таке, що гра лише закінчилась, я приходжу додому, вмикаю телевізор і одразу переглядаю, що я неправильно зробив. Але іноді буває, що немає настрою і дивлюсь запис матчу через два-три дні.

– Над чим, на твою думку, тобі потрібно, в першу чергу, попрацювати?

– Однозначно, над технікою. Над мисленням, над передачами. Багато є над чим працювати. І завжди буде. Як казав Андрій Ярмоленко: «Якщо ти думаєш, що всього досягнув, то можна вже закінчувати із футболом».

– А які твої найсильніші якості?

– Думаю, відбір. Хоча це трохи парадоксально звучить, адже починав як нападник. Також чи є в мене сили, чи немає – я постійно виконую забігання, підключаюсь до атак. А потім швидко намагаюсь повернутись в оборону. Інколи буває, що вже геть виснажений, але якось ноги самі біжать.

  • ПРО ОДНОФАМІЛЬЦЯ-ЛЕГЕНДУ «БУКОВИНИ» ТА ЛЮБОВ ДО МАДРИДСЬКОГО «РЕАЛУ»

– Багато із досвідчених уболівальників часто припускають, що ти – родич легенди «Буковини» Івана Гакмана, який у 70-80-их роках минулого століття зіграв за чернівчан понад 300 матчів. Давай раз і назавжди поставимо крапку в цій історії.

– Мене багато хто також про це запитував: «Ваня Гакман – це твій родич, батько чи дід?». Ми – просто однофамільці, більше нічого не можу сказати. Я навіть з ним не знайомий особисто. Хоча, звичайно, знаю, про те, що Іван Гакман – видатний футболіст «Буковини».

– Із дописів на твоїх сторінках у соцмережах, можна зробити висновок, що ти фанат мадридського «Реалу». Чому саме цей клуб?

– Почав уболівати за «Реал», тому що за мадридців грав Кріштіану Роналду. Це легенда світового футболу, який своїм прикладом показує всім футболістам, як треба ставитись до своєї справи. Це людина з великої букви, тому я почав уболівати за «Реал». І продовжую досі вболівати, хоча Роналду вже не в Мадриді.

ПРО ОЧІКУВАННЯ ВІД НОВОГО СЕЗОНУ ТА ПІДГОТОВКУ ДО ЧЕМПІОНАТУ

– Які твої очікування від нового сезону у Другій лізі?

– Звичайно, вже хочеться взяти участь в офіційних матчах. Футболісти не дуже люблять тренувальні збори і хочуть грати. Щодо очікувань – важливо вдало почати сезон. Хочеться, щоб зберігалась наша структура гри, щоб не били м’яча куди-небудь, а грали через пас. Тому що і вболівальникам це подобається, і ми не любимо переходити на лонгболли.

– Із нового сезону у Другій лізі збільшується кількість учасників, відповідно буде більше матчів, більше виїздів і т. д. Яка твоя думка щодо цього?

– Більше матчів – це на краще. Тому що буде більше ігрової практики, більше побачимо команд, хто як грає. Цікаво буде пограти із клубами, які увійшли до Другої ліги із аматорського чемпіонату, подивитись на їхній рівень. Наприклад, у львівських «Карпатах», які тренує Тлумак, багато відомих футболістів. Хочеться пограти проти таких виконавців, як, наприклад, Кожанов.

– Як триває підготовка «Буковини» до початку чемпіонату?

– Зараз нам дуже важко, адже на тренуваннях потрібно переборювати втому і працювати. У нас часто по два заняття в день, крім того зараз сильна спека. Але ми це перетерпимо і потім в сезоні нам буде легше. Якщо ми будемо зараз віддаватися наповну, то під час чемпіонату зможемо показати себе якнайкраще.

У Євгена Володимировича – європейський підхід до тренувань, більшість вправ – із м’ячами. Навіть бігова робота – із м’ячами. Для футболістів – це набагато приємніше, ніж просто бігати. Але є й такі інтенсивні по темпу вправи, що, інколи жартуємо, що легше було б крос пробігти.

– І насамкінець маєш можливість звернутися до вболівальників «Буковини».

– У Чернівцях чимало відданих вболівальників, які люблять команду і будуть підтримувати «Буковину», не дивлячись на результати. Я закликаю ходити на стадіон, тому що кожен футболіст, який виходитиме на поле, буде битись за команду і за вболівальників. Коли трибуни женуть вперед, навіть на 97-ій хвилині можна бігти і не відчувати втоми. Велика різниця – грати на порожньому стадіоні і грати, коли тебе підтримують віддані фанати. Від себе можу запевнити, що ми будемо боротися в кожному матчі, будемо виходити і грати в футбол. 

ДЖЕРЕЛО: пресслужба ФСК “Буковина”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *